Тетяна Шеремок викладає біологію у прилуцькому ліцеї №5 імені Віктора Андрійовича Зотолокіна. Професійний, досвідчений педагог, креативний науковий керівник для талановитих ліцеїстів. Енергійна та цілеспрямована, розумна, комунікабельна, щира та приязна. Біологія для неї – наука з багатьма таємницями і відкриттями, без яких життя людини було б неповноцінним та нудним.
Крім цього, вона – голова громадської організації «Бджолярі Прилуччини» й була одним з її засновників. Пані Тетяна товаришує, співпрацює з київськими бджолярами та науковцями, редакторами українських видань – деякі з них приїздять до прилуцьких бджолярів на гостини. Постійно навідує різноманітні бджолярські та краєзнавчі фестивалі та з’їзди.
Земля крутиться під музику бджіл…
Пані Тетяна займається бджолами вже 13 років, а до того часу вважала, що немає в цьому нічого складного: відкрила краник – і з нього потік мед. Виявилося, що це велика, копітка, нелегка (і при цьому така приємна) праця, яка потребує знань та зусиль, багато часу, неабиякої уваги та постійної турботи про цих комах.
Щоб опанувати науку цього ремесла, почала займатися самоосвітою, вивчати таємниці утримання та розведення бджіл. Наполегливо вивчала технології бджільництва, як доглядати та лікувати цих примхливих «дівчаток», все про цілющі властивості меду та інших його продуктів.
Слухати Тетяну – одне задоволення, тим більше, коли ти знаходишся посеред дивовижних трав та пахощів на її етнопасіці «ДиВоМЕД» в селі Маціївка…
За ці роки Тетяна стала досвідченим пасічником, шанованою в цій галузі людиною, авторитетним спеціалістом. Бджільництво стало не тільки улюбленим її заняттям, а відрадою…
Певно, десь є на планеті кращі та більш екзотичні місця – з кришталевими фонтанами, середньовічними замками, химерними деревами. Але цей куточок – найкращий, бо це – наша рідна Прилуччина. Тільки тут розумієш, що ти до нестями любиш свій край, що дорожче барвінку і ясенів нічого немає, а земля крутиться під музику бджіл…
Оаза зеленого туризму
Люди поспішають на її пасіку завжди, а особливо – з початком великої війни, коли кожен з нас потребує ліків від тривоги і відчаю, потребує тиші, перезавантаження від фронтових новин і болю за рідних людей.
Невтомна працівниця з творчою і романтичною душею Тетяна пішла далі звичайної пасіки і турботи про цих Божих комах – вона створила в своїй тут оазис зеленого туризму.
На екскурсії до пасіки «ДиВоМЕД», яка стала етнографічно-культурним, туристичним та екологічним центром приїздять дорослі і діти, прилучани та кияни, художники та журналісти, книголюби, люди з обмеженими можливостями, ветерани російсько-української війни – великими групами і маленькими компаніями... Будь-хто може зателефонувати господині і замовити тур вихідного дня з дегустацією меду, лікувальним сеансом апітерапії – і не тільки.
Садиба розташована в живописному яру. Вас радо зустрічають шляхетні клени, старожил садиби – величезний кизил з червоними ягодами, берест, ясени з візерунчатими стовбурами, оздобленими наче мережкою. Біля кожного дерева хочеться постояти, обійняти, набратися спокою, доброти. Насправді, цей її дивовижний яр – місце життєдайної сили й енергії. Воно зачаровує своєю зеленню, лагідною тишею та медовими пахощами цілющих лікарських рослин. Серед цього різнотрав’я є материнка, ехінацея і мальва, деревій та цикорій, барвінок, лаванда, меліса й м’ята, чорнобривці та топінамбур...
Для дітей, підлітків, молоді пані Тетяна створила спеціальну програму – розробила насичений, цікавий краєзнавчо-етнографічний маршрут по околицях маціївських Карпат...
А вже після проходження маршруту юні краєзнавці, невгамовні та допитливі, потрапляють на пасіку. Час зупинитися, перепочити, і знову довідатися щось нове, побачити щось оригінально-незвичне, прийняти участь у цікавезних майстер-класах…
Спочатку – глинотерапія. Їх чекає наша, прилуцька червона глина, розповідь господині дивовижної садиби про цей пластичний унікальний матеріал. Потім починається процес ліплення, і кожен ліпить те, що хочеться його душі: звіряток, птахів, кумедних чоловічків, «мультяшних» героїв… Потім – виготовлення свічок-оберегів та інших виробів з найчистішого пасічного воску. Після цього йде розповідь про життя бджолиної родини, дегустація цукерок з меду, варення з бузини (бузина визнана офіційним брендом Приудайського краю). Все екологічне і смачне, все оригінальне й цікаве.
Але й це ще далеко не всі дива і родзинки. Є на території садиби диво-хатка, хатка-мальованка, а в ній – справжні скарби, зібрані пані Тетяною: вишиті рушники з мережкою, і килими для лав та підлоги, сорочки, плахти, свитки, горщики та картини, величезна скриня, рубель і качалки… Все, без чого не могли обходитися наші пращури, що є нашою безцінною спадщиною…
Такі екскурсії акумулюють в кожній людині нові сенси, нове пізнання своєї нації і себе, нашого історичного минулого і нашого майбутнього.
Але усім цим безцінним експонатам було затісно в невеличкій хатинці на пасіці, і пані Тетяна мріяла про якесь просторе приміщення, яке б вона перетворила на музей українського народного побуту.
«Етносадиба» в Маціївці – родзинка Сухополов’янської громади і всього прилуцького краю
І мрія її збулася! В жовтні в селі Маціївка відбулося відкриття «Етносадиби» як самостійної локації етнопасіки «ДиВоМед». Музей зручно розташувався в хаті місцевої жительки Олександри Архипівни Кашуби (хата була збудована її чоловіком у 60-х роках минулого сторіччя), яка нещодавно переїхала в свою нову господу – в село Замістя, поближче до цивілізації. У цих розкішних хоромах кожен рушник і глечик знайшов, нарешті, своє місце…
На відкриття «Етносадиби» прийшло і приїхало багатенько людей. Під час свята гостей очікували цікаві локації й сюрпризи, як-от майстер-клас з хусткування, фотозона, де кожен міг сфотографуватися з великою яскравою лялькою-україночкою, посмакувати давню українську страву «таратута». І був навіть фрагмент українського народного танцю «Карапет» у гарному виконанні учнів ліцею № 5…
А в музеї гостей чекали дивовижні скарби нашого народу: безліч старовинних рушників з унікальною вишивкою, зразки народного українського одягу, якому більше ста років, чудові домоткані килимки, ляльки-мотанки різного розміру, родинні світлини і ікони, глиняний посуд, старовинна бандура, автентична піч, дитяча колиска, різноманітне знаряддя праці для сільського селянського побуту…
В цих експонатах – минуле нашої країни, життя наших пращурів, в них – наша душа і пам'ять, наш обов’язок зберегти це все для наших онуків та правнуків…
Створення «Етносадиби» – складніша справа, її неможливо створити за декілька тижнів і без помічників та однодумців. І вони є у пані Тетяни: це вчитель ліцею Оксана Чепурна, родина Дідусенків – Іван та Ніна, Юліан Бондар… Цей проект став також можливим за дієвої підтримки голови Сухополов’янської громади Дениса Росовського.
Емоційно-зворушливе спілкування під час свята не закінчувалось – обговорювали побачене, фотографувалися, пригощалися пиріжками з капустою, трав’яним чаєм (трави з пасіки, екологічно чисті) і таратутою, знову і знову милувалися експонатами чарівної хатини.
Ось так просто, завдки цьому оригінальному проекту Тетяни Шеремок,кожен має тепер змогу Машиною Часу перенестися в минуле України, поринути в її славетну історію, унікальну культуру, поповнить знання щодо розвитку народних промислів та ремесел, національного українського костюму й побуту нашого народу…
Безумовно, маціївська «Етносадиба» стане родзинкою Сухополов’янської громади і всього прилуцького краю. І сюди будуть приїздити на екскурсії люди, дорослі і діти. Щоб доторкнутися до минулого своєї батьківщини, щоб пізнавати всі таємниці життя дідів та прадідів, щоб вчитися, щоразу знову, любити Україну і вірити і її щасливий завтрашній день…
Лілія Черненко, м.Прилуки
На першій світлині: Інтер’єр «Етнохати»
